Загід Геннадійович Краснов - офіційний сайт

Навіть у темні часи є місце для світла – віри, надії, добра, любові. А найсвітліше, що є в житті кожного з нас – це родина і рідна земля.

Тому ми маємо подякувати всім, хто далеко від рідного дому і своїх родин захищає нашу країну. Ми маємо зробити все, щоб вони живими повернулися додому до своїх сімей і зібралися з близькими за одним столом.

Бажаю всім родинного затишку і здоров’я.

Зі святом!

У будь-якої проблеми завжди є рішення. У тому числі, щоб під час блекаутів у людей було світло. Якщо хтось з ОСББ та ЖБК самотужки не «тягне» сплатити свою частку по встановленню альтернативного живлення, звертайтеся – «Громадська сила» завжди допоможе. Ми завжди поруч.

В Європі почалися завивання і бунти чоловіків, які втекли з України під час війни. Їм обмежили надання консульських послуг. А я вважаю це рішення нашої влади недостатньо жорстким.

Міністр закордонних справ Кулеба сказав: «Чоловік призовного віку виїхав за кордон, показав своїй державі, що питання її виживання його не обходить. А потім приходить і хоче отримати від цієї держави послуги. Так не працює. У нас в країні війна».

Він сказав розумні слова і водночас безглузді. Бо спізнився з ними на 2,5 роки. Ці слова треба було говорити у перші дні війни.

А щодо втікачів, то коли твоя країна стікає кров'ю, а ти штурмуєш не поїзди в Україну, а консульства – ти маєш право вибору. Або воювати, або відсидітися за кордоном. Але в другому випадку маєш бути готовим, що після повернення тебе обмежать у правах - позбавлять права голосувати, займати державні посади. Матимеш тільки права тих, хто мають посвідку на проживання в Україні. Не більше. І це буде твій свідомий вибір.

Так буде по-чесному, так буде справедливо.

Сьогодні ми пережили ще одну страшну ніч.
Загинули діти, десятки поранених. Мої співчуття рідним загиблих.
Ми відчуваємо біль і шалене бажання помститися. Але не маємо права впасти у розпач і зупинятися на шляху до Перемоги.
ЗСУ обов'язково дадуть переконливу відповідь на цей терор. Ми всі маємо бути сильними і єдиними.

Особливо, коли бачиш, як держава витрачає бюджетні кошти під час війни. Розумію, що цей пост багатьом не сподобається, але слів не підбиратиму. Бо кожного дня гинуть наші захисники, гинуть наші громадяни і діти. Ким треба бути, щоб на це плювати?
Я дивлюся на себе. З першого дня війни я витратив близько 46 млн грн власних коштів – на допомогу фронту і на гуманітарний штаб. Тільки автомобілів я купив за власні кошти і передав ЗСУ більше 36. Не кажучи вже про дрони, тепловізори, амуніцію і т.д. Тільки продуктових наборів мешканцям Дніпра було закуплено 20 тисяч, не кажучи вже за допомогу переселенцям.
Але зараз я допомагаю значно менше, ніж у перший рік війни, хоча маю змогу і бажання. А знаєте чому? В мені зараз говорять дві людини. Один я каже: «Ти що, дурень, куди ти витрачаєш свої гроші? Ти подивись куди країна свій бюджет витрачає. Десятки мільярдів гривень йдуть фактично у пустоту. На спорт – 7,5 млрд грн, і це вдвічі більше, ніж торік. На культуру, у тому числі серіали, «Євробачення» і «Єдиний марафон» 10,7 млрд грн, на космос - 1,6 млрд грн, ще 17 млрд грн закатають в асфальт. І цей список можна продовжувати. Співрозмірні суми витрачають з місцевих бюджетів на такі ж самі статті видатків – а разом це вже сотні мільярдів. А військові сидять в окопах без боєприпасів і всього необхідного».
Але інший я відповідає: «Чого ти на інших дивишся, ти ж свій дім захищаєш, свою країну. Роби, те що маєш робити». І я роблю і буду робити. Але якби в мені не було цієї внутрішньої боротьби, я б допомагав би більше.
Знайомі спортсмени кажуть: ми маємо їздити, щоб нас бачили. Тобто, ви, хлопці сидіть в окопах і воюйте без зброї і боєприпасів. А ми за ті гроші, що мали піти вам на зброю, поїдемо грати у футбол, волейбол, теніс, давати концерти на Лазурному узбережжі? Це ж дикість. Уявіть, щоб під час Другої світової війни, коли вся країна захищалася від фашизму, спортсменів з СРСР відправляли б на змагання чи артистів давати концерти у країнах, де немає війни. Нонсенс. Але ми чомусь собі це дозволяємо.
Навпаки, якщо нас не буде на Олімпіаді чи «Євробаченні», це матиме більший ефект. Це більше помітять. Бо у протилежному випадку у європейців виникає логічне питання – якщо українці їздять по змаганнях і дають концерти, то чи справді в них війна і їм не вистачає коштів?
Нашій владі слід негайно переглянути пріоритети. Якщо ми хочемо перемогти, ми маємо всі гроші відправляти на фронт, за виключенням захищених статей і аварійних ремонтів.

Прочитав новину, що у Львові на благодійному заході в найпрестижнішому готелі міста 150 представників місцевої еліти зібрали на потреби ЗСУ 115 тисяч гривень. Якщо це справді так, то це просто «іспанський сором», це гірше за жлобство.
Я готовий прямо зараз віддати кожному представнику цієї «еліти» по 766 гривень (це якщо поділити ті 115 тисяч на всіх), аби тільки вони не принижували наших воїнів своєю жалюгідною подачкою, своєю зневагою до ЗСУ.
Ви сидите фактично у мирному місті, випиваєте і гуляєте за рахунок тих, хто проливає кров на фронті, вдягаєте костюм чи сукню з аксесуарами вартістю більше ніж ті 115 тис. грн, платите артистам і за делікатеси в 10 разів більше, і при цьому не маєте совісті гідно віддячити хлопцям на передовій. Та кожний учасник цієї вечірки мав дати 115 тис. грн на ЗСУ. Не всі разом, а кожний! І це мінімум!
І вам ще вистачило совісті назвати свою вечірку «Нескорені»!
Я відверто розчарований «елітою» Львова. В такі моменти розкривається справжня сутність людей.

За рік українці програли в онлайн-казино 140 мільярдів гривень. І в мене питання до нашої влади – ким треба бути, щоб у той час, коли окупанти прийшли вбивати нас зовні, власними руками вбивати країну зсередини?
Ці 140 мільярдів – страшна цифра. Це 2,2% ВВП. У той час, коли на охорону здоров'я ми витрачаємо 3,4% ВВП, на освіту – 4,8%.
Легалізація азартних ігор – страшна помилка. Руйнуються родини, бо люди програють зарплати, пенсії, молодь краде гроші в батьків чи грабує перехожих, щоб закинути у мобільник на чергову гру, але я сказав би – на чергову дозу. Бо це та ж наркоманія.
Навіть військові створили петицію з вимогою заборонити рекламу онлайн-казино, бо наші воїни, наші захисники, наші герої програють своє грошове забезпечення. Те, що вони заробили, ризикуючи життям, спускають в інтернеті, залишаючи без копійки своїх дітей. І не тільки тому, що вони виснажені психологічно, а ще й тому, що реклама цих казіно на кожному телеканалі, в кожному телеграм-каналі. Більш того, програючи гроші, вони залазять у борги. І шукають гроші, щоб розплатитися. А військовий з боргами, який потребує грошей, стає вразливим для російських спецслужб. Це не нормально.
Якщо ми зараз не зупинимо руйнувати суспільство зсередини, ми втратимо країну. Ми вб'ємо наше майбутнє. Треба негайно заборонити будь-яку рекламу онлайн-казино, а ще краще взагалі заборонити азартні ігри. Мінімум на час війни.

Мужні воїни, справжні універсальні солдати, які беруть участь у бойових діях, знищують повітряні цілі, забезпечують порядок на деокупованих територіях і є важливою складовою Сил Оборони.

Кожен, хто ризикує життям, захищаючи рідну землю – герой. Кожен – важлива складова майбутньої Перемоги.

Зі святом!

Скільки б гарних слів ми вам не казали, їх все одно замало, щоб висловити, наскільки ви для нас цінні. Ви даєте нам життя, даруєте свою любов, турботу і все, що наповнює це життя сенсом. Поки хтось вигадує вічний двигун, ми точно знаємо, що для нас вічний двигун – саме ви. Ви робите нас сильними і непереможними.

Нехай у кожної з вас буде все гаразд в родині і кожен день дарує приємні емоції. Попри все.

Ми обов'язково переможемо. Зі святом!

Коли на третьому році війни в Україні досі виділяють гроші на фінансування парламентських партій, хочеться вжити народний вислів: «Панове, у вас харя не трісне?»
На фронті не вистачає буквально всього, люди у злиднях, ми клянчимо гроші в світу, і при цьому виділяєм сотні мільйонів на партії. Це вже не просто цинічно і аморально, це вже злочинно.
У січні на це виділили 210 млн грн. А загалом з початку війни, як свідчать відкриті дані, на партії виділено 1,37 млрд грн. Це з якого дубу треба гепнутися, щоб таке творити? Та вже у перший день війни ви самі мали вийти і відмовитися від цих грошей. Якщо ви справді патріоти, як щодня б'єте себе у груди перед телекамерами і у соцмережах.
Я не знаю, як фінансування партій може допомогти Україні перемогти. Якщо нардепи знають, нехай розкажуть. Але не мені. Нехай поїдуть на передову до хлопців, які тижнями сидять в окопах в багні і ризикують життям. Нехай подивляться їм у вічі і скажуть, що фінансування їхніх партій – це правильно і потрібніше за дрони, боєприпаси, тепловізори і т.і. Чи страшно?
А знущатися з наших захисників не страшно? Грабувати власний народ не страшно? Припиніть це скотство по відношенню до власної країни і людей. Схаменіться і відмовтеся від цих грошей. Фінансування політичних партій під час війни – це ганебно і неприпустимо.

В мене питання до наших нардепів – скільки можна знущатися з людей і грабувати власний народ у час війни, коли люди бідують?
Останній приклад – внесений до Ради законопроект про підвищення штрафів за порушення правил дорожнього руху. У тому числі за невідповідність шин сезону. І як завжди це пояснюють бажанням забезпечити безпеку дорожнього руху. Мета благородна, але....
Ми пам'ятаємо, як кілька разів в Україні збільшували штрафи за перевищення швидкості чи керування у нетверезому стані. Але за статистикою після цього кількість порушників не тільки не зменшувалася, а тільки зростала. Тобто розмір штрафів впливає тільки на наповнення бюджету, а безпека на дорогах залежить не від штрафів, а від культури і свідомості самих водіїв. Тому нові штрафи і зараз не допоможуть. Бо мета в них інша – здерти з людей шкуру.
І це стосується не тільки правил дорожнього руху. Ми ж пам'ятаємо й незрозумілі штрафи за відсутність масок під час ковіду, і штрафи за зайвий зірваний гриб чи заготівлю сіна, за те, що лунають не ті пісні і т.д. Збільшення акцизів, зборів, бо дірка в бюджеті. Що далі – штрафи за зайвий ковток повітря?
Вам не вистачає грошей у бюджеті? Перестаньте красти і спускати гроші на концерти і серіали. Стимулюйте створення нових робочих місць і реанімуйте промисловість. Але припиніть тримати за горло і трясти власний народ, який і так віддає останнє для ЗСУ.

Останнім часом у соцмережах постійно бачу, як великі компанії хайпують на темі, скільки вони заплатили податків. Вважаю це відвертим цинізмом і неповагою до людей. Навіть образою.
Платити податки – не героїзм, а обов'язок. Усі платять податки – хтось більше, хтось менше. Тут немає місця для піару. Або тоді будьте чесними до кінця і скажіть, скільки ви заробили під час війни. Бо податки ж платяться з прибутку. Чи розкажіть, скільки ви мали заплатити податків, і скільки заплатили насправді.
Я розумію, коли компанія розповідає скільки під час війни створила нових робочих місць. Скільки власних коштів, тобто зароблених віддала на нашу Перемогу, на нашу країну, коли інші виводять капітали за кордон. Це нормально, і я сам такий, бо коли робиш добру справу, хочеться почути просте людське «дякую». А бити себе в груди за сплачені податки – цинічно. Ще більш цинічно, коли розповідають, скільки передали на фронт задоначених коштів. Це не ви передали, це українці передали через вас. Тут теж немає місця для піару.
Навмисно не називаю ці компанії, бо справа не в тому, що хтось мені подобається, а хтось ні. Просто припиніть ці спекуляції, не робіть з людей дурнів.

Всіх українців заділо за живе, що поляки висипали українське зерно з фур на дорогу. Всіх обурює блокування кордонів, заборона на ввезення українських продуктів і т.і. У нас виникає дисонанс – як так можуть чинити з нами начебто партнери та союзники?

А все просто. Так, вони мабуть наші партнери, які під час війни нас підтримали. Спасибі їм за це. Але у кожного свій дім, своя кишеня і свої інтереси. І на чужі інтереси всім начхати. І на наші також. Ми маємо стати реалістами на шляху до ЄС. Для більшості країн ЄС – ми конкуренти. І те, що ми спостерігаємо зараз – це лише початок жорстокої битви за місце на загальному ринку Європи.

Ви можете запитати – так що, тепер не вступати до ЄС. Обов'язково вступати, але не як сировинний придаток, бідних і слабких нас з'їдять. А як сильна і успішна країна. Ми з часів Кучми ведемо розмову про ЄС, але нічого не робимо, щоб збудувати Євросоюз у себе в країні. А досягти цього просто – ми маємо стати думками і діями європейцями. Кожен з нас. Думай про країну. Хочеш, щоб наші чиновники не брали хабарі – не давай. Бачиш несправедливість – не мовчи. Хочеш зробити свою країну кращою – зроби.

Треба прокинутися усім, хто вважає, що сам вступ в Євросоюз принесе нам золоті гори. Цього не буде. Наприклад, такі країни ЄС, як Румунія чи Болгарія, жили бідніше, ніж Україна до початку російського вторгнення, і зараз не шикують. Якщо хтось і прийде до нас з великими грошима з-за кордону, то лише для того, аби знищити наші підприємства – як конкурентів їхнім європейським заводам чи компаніям.

Тому ми маємо серйозно працювати, щоб зробити європейською саму Україну – потужною економічно, з відповідальною владою і ментально сильним суспільством. І для цього в нас все є.

Оцінку Валерію Залужному моральне право мають давати лише ті, хто воював під його командуванням. Але за той факт, що два роки наші воїни дають гідну відсіч окупантам, він заслуговує поваги і вдячності. Як і кожен наш захисник на фронті.

Мій батько якось зізнався мені, що багато віддав би, аби знову опинитися поруч зі своєю мамою і обійняти її. У кого зараз є така можливість – цінуйте це.

Вважаю неприпустимим виділяти 11 мільйонів гривень з державного бюджету на один фінальний концерт «Євробачення» у воюючій країні.
Румунія, де немає війни, відмовилася від участі в «Євробаченні», бо в бюджеті на це немає грошей і в пріоритеті інші видатки, а ми у скрутній ситуації дозволяємо собі таке марнотратство.
Коли на фронті не вистачає буквально всього, від чого залежить життя наших військових, ми не можемо дозволити собі пускати народні кошти на серіали, концерти і будь що, не пов'язане із захистом України.
Моя суб'єктивна думка – сьогодні всі бюджетні кошти мають йти на потреби ЗСУ, крім захищених статей (зарплати, пенсії і т.і.), а також аварійні роботи. У воюючій країні бюджет має бути воєнним. Все інше почекає до Перемоги.

Новини із США підтверджують мої найгірші прогнози, якими я ділився з друзями: «Аби тільки не повторився сценарій з Афганістаном, коли Америка розвернулася і пішла». Я дуже хотів помилитися, але...
Спікер Палати представників каже, що голосуватимуть за допомогу Ізраїлю без грошей для України. У Білому домі сказали, що розробляють стратегію, як Україні не звільнити свої території, а утримати наявні. А у Пентагоні визнали, що гроші на Україну закінчилися.
Я не хочу вживати непристойних епітетів, але виникають питання до уряду США. Саме під ваші гарантії повної підтримки за вашим наполяганням Україна відмовилася від будь-яких переговорів, зірвала Стамбульські домовленості. А тепер ви залишили нас сам на сам з потужним ворогом у скрутній ситуації і кажете, що грошей немає. Для Афганістану ви два трильйони доларів знайшли, а нам дали 70 млрд і грошей більше немає?
Німеччина, яка нам нічого не обіцяла, а закликала до дипломатії з перших днів війни, сьогодні нам допомагає куди більше – і утримує 1,2 млн біженців, і надає пакет за пакетом військової допомоги. І вона нам нічого не обіцяла. А ви давали гарантії і тепер піджали хвіст.
Я не випадково загадав дії США в Афганістані. Той, хто вчинив так одного разу, здатен повторити. На жаль це трапилося з Україною. Ми безумовно вистоїмо, але коли під час війни ви даєте гарантії країні, яка кладе за свою незалежність життя своїх воїнів, ви маєте розуміти вартість своїх обіцянок.
Проте Україна все одно впорається з усіма труднощами завдяки єдності людей і задіявши свій інтелектуальний і промисловий потенціал. Тому я впевнений, що з цієї ситуації ми вийдемо ще сильнішими.

В Україні чиновника-мародера з Міноборони обвинувачують, що той під час війни вкрав в українських воїнів 1,5 млрд грн на закупівлі боєприпасів. А заступник секретаря апарату РНБО прийшов брати його на поруки. І суддя цього чиновника не «закрив».

Що це – дно, фініш, аут? Чи є більша зневага до наших захисників і країни, яка на межі можливостей відбивається від озброєних до зубів окупантів?

Ми обурюємося, що Європа стала давати нам менше грошей. А в той же час Україна посідає 104 місце в рейтингу найкорумпованіших країн світу. І такими випадками ми власними руками виставляємо себе на посміховисько і ще більше руйнуємо довіру до країни.

Я вважаю, що цього заступника секретаря апарату РНБО і суддю, який ухвалив таке рішення, слід відправити на фронт зі зброєю в руках. Щоб вони зрозуміли, в кого крадуть гроші. Щоб відчули, що таке нестача боєприпасів. Зрозуміли, що таке війна. Я впевнений, що тоді в корні змінять своє ставлення до мародерів при владі.

Вітаючи одне одного з Днем Соборності України, ми маємо сьогодні як ніколи пам'ятати, що Україна – це кожен з нас. Це головне, це постійно має бути в нашій свідомості і визначити наші дії.
А Соборність – це наша єдність. В умовах війни все це набуло нового сенсу і нового змісту. Саме єдність - це наша головна зброя, яка породжує рішучість, незламність і віру в Перемогу. Бо від цього залежать наша свобода і незалежність.
Сьогодні як ніколи кожен з нас несе відповідальність за майбутнє рідної землі – воюючи на фронті, підтримуючи наших захисників, працюючи і сплачуючи податки. Відповідальність перед собою, перед своїми дітьми, перед майбутнім України. І ми маємо відкинути у бік все зайве, щоб зосередитися на головному – вистояти і перемогти!
З Днем Соборності України!

Читаю новину, що одна з компаній вкрала мільярд гривень на постачанні одягу для ЗСУ, і не можу зрозуміти, чому ми панькаємося зі сволотою, яка наживається на війні. Це ж не поодинокий випадок.
Ті, хто під час війни краде на постачанні харчів для ЗСУ чи вкрав мільярди на формі для наших військових і заробляє на страшній біді, в якій опинилася Україна – це не корупціонери. Це навіть гірше за мародерів, гірше за тих, хто втік за кордон. Це просто погань, хоча такого слова немає в Кримінальному кодексі.
Я вважаю, що під час війни усі подібні злочини мають бути кваліфіковані по одній статті – державна зрада, з максимальним покаранням. І суди над ними мають бути швидкими і показовими, щоб інші навіть не думали робити щось подібне. Це дуже важливо для нашої Перемоги.

За кожним новорічним столом ми перш за все маємо подякувати нашим воїнам – тим, завдяки кому ми вистояли, звільняємо нашу землю і маємо змогу зібратися в родинному колі. Нехай в першу чергу здійсняться їхні мрії і вони якомога скоріше повернуться додому.
Сьогодні всіх нас єднає головне бажання – щоб наступний рік став роком Перемоги! Але нехай в кожного з вас здійсниться і власна маленька мрія, яка зробить вас щасливими, додасть сил і натхнення, бо попереду у нас багато роботи з розбудови нашої країни.
І я впевнений, що ми впораємося!
Бажаю всім здоров'я, оптимізму, побільше приємних миттєвостей у житті.
Ми обов'язково переможемо!
З Новим роком!

Бити по пологових будинках, житловим будівлям, ТРЦ і людях, які зранку йдуть на роботу – це за межею людяності. Це не просто жорстокість, це патологічна і маніакальна ненависть до всього живого.
У Повітряних силах заявили, що стільки цілей одночасно ще не бачили на моніторах, що запустили майже всі види ракет, які несуть у собі смерть і руйнування.
Це зайве нагадування нам, що мета окупантів – знищення України. Що не має в Україні безпечних місць, відсидітися не вийде, і це війна проти кожного з нас. Тому кожен з нас має стиснути зуби і працювати на Перемогу. У нас немає іншого вибору.
Мої співчуття усім родинам загиблих і одужання постраждалим.
Ми переможемо!