Коли я дивлюся у завтрашній день нашої країни, мене засмучує, що ми фактично втратили ціле покоління молоді. Хто будуватиме майбутнє України?
Два роки пандемії, майже два роки війни, і мінімум рік-півтора попереду. Тобто діти у школах і вишах з 2020 року по теперішній час і до закінчення війни не отримали і не отримають нормальної освіти. Тобто це покоління неосвічених дітей.
А діти, які до цього часу закінчили школи та виші – де вони? Одні виїхали, хтось на фронті, але мінімум 100 тисяч – в «офісах», в кол-центрах. І це мене засмучує навіть більше, ніж неосвічені люди. Люди у молодому віці, коли формуються як особистості, займаються кидаловом і шахрайством.
Тобто ми маємо молодь у часовому діапазоні до 10-15 років, які не освічені і шахраї. Для держави це страшна річ. Особливо на тлі повної відсутності державної політики виховання молоді, коли в нас навіть матерщина стала нормою. Куди ми котимося?
Я б не порушував це питання, якби не мав відповіді, що ж з цим робити.
Перше. Я впевнений, що аморальна людина не може любити свою країну. І якщо ми прагнемо збудувати після перемоги процвітаючу Україну, інститут пропаганди моральних і сімейних цінностей має працювати, а не існувати для галочки, щоб чиновники відповідних міністерств освоювали бюджетні кошти.
Друге. Молодь часто йде в кол-центри не через те, що їм подобається дурити бабусь, а через неможливість заробити нормальні гроші. Я і до війни казав, що це питання вирішується елементарно. Аби не створювати конкуренцію вітчизняному виробнику, візьміть сектор економіки, який відсутній у нашій країні, тобто сектор високих технологій – виробництво чипів, комп'ютерів, цифрової чи побутової техніки. Ухваліть закон, яким звільніть інвесторів від усіх податків на 5-10 років, якщо вони відкриють виробничі потужності цих галузей в Україні.
Розуміючи що в час війни є ризик для інвестора, підійдіть до вирішення проблеми неординарно. Запропонуйте інвесторам збудувати підприємства поблизу кордону із Західною Європою, де обстрілювати точно не будуть – теж Закарпаття, де немає сьогодні навіть комендантської години та повітряних тривог. Єдина умова для інвесторів – якщо не європейські, то наближені до європейських зарплати. Запевняю, молодь не втікатиме за кордон, не побіжить в «офіси», а піде працювати туди. Врешті-решт, хоча б спробуйте, ви ж нічого не втрачаєте.
Але наша Верховна Рада навіть цього не робить, а ухвалює закони про марихуану, гральний бізнес чи перейменування вулиць і т.і. Але проблема з молоддю сама по собі не вирішиться. І яке майбутнє збудують люди, які навіть не мають базових знань з математики, зате добре навчилися дурити своїх співвітчизників?
P.s. А не ухвалюють такі закони з однієї простої причини. Ще до війни в Україну імпортували високотехнологічну продукцію на 15 млрд доларів. І це тільки офіційно, без урахування того, що зайшло в обхід митниці. Уявіть, скільки заробляється на такому імпорті. Тому бізнес, який завозить в країну телевізори, фотоапарати, комп'ютери, телефони і т.д., зробить все, щоб блокувати будь-які законопроекти, спрямовані на розвиток цієї галузі економіки в нашій країні. І щоб змінити ситуацію потрібна політична воля нашої влади.
Один український високопосадовець заявив, що тотально, до нуля, здолати корупцію на українській митниці можна буде, коли Україна стане членом ЄС.
Президент наклав вето на закон про е-декларації.
Другий рік поспіль ми зустрічаємо День міста в шаленому темпі боротьби за нашу свободу і незалежність. Ми заряджені на Перемогу, ми працюємо на Перемогу, і ми обов'язково її здобудемо!
Виглядає як подачка для суспільства і міжнародних партнерів – мовляв, хотіли повернення декларування? Нате, але що у нас в кишенях – то не ваша справа.
Вважаю, що трагедію спровокував своїми діями загиблий.
У День пам'яті захисників України ми повинні зайвий раз собі нагадати, що не маємо права зупинятися і опускати руки, не маємо права навіть зробити паузу у своїй допомозі нашим воїнам. Бо ті, хто віддав найцінніше за свободу і незалежність України – життя – до останнього подиху були вірні рідній землі.
Кожного дня ми платимо велику ціну за нашу незалежність. За право бути вільними, бути господарями власної землі, самим визначати свою долю, ростити щасливих дітей і будувати країну нашої мрії.
